Захист від кримінальних переслідувань

29 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 654/2927/17 за касаційною скаргою партнера Юридичної фірми «ВІАН» Іващенка Андрія на захист засудженого дослідив питання щодо можливості клієнта реалізувати своє право на повноцінний ефективний захист від обвинувачення у нетривалий проміжок часу, який минув від повідомлення особі про підозру до відкриття матеріалів кримінального провадження.

Положенням ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема,  істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону згідно зі ст. 412 КПК України є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незаконним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно засудженого не дотримався та не забезпечив проведення справедливого судового процесу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений, не погоджуючись із судовим рішенням через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового слідства, просив його скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.

При цьому, сторона захисту під час апеляційного перегляду заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, допит свідків та проведення додаткових слідчих дій.

Суд апеляційної інстанції, зосередившись виключно на висновках суду першої інстанції, на доводи апеляційної скарги обвинуваченого відповіді не надав, мотивів їх залишення без задоволення не навів, а обмежився формальним перерахуванням доказів, на які йде посилання у вироку.

Водночас, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони захисту про допит свідків та проведення додаткових слідчих дій та, відмовляючи в їх задоволенні, передчасно дійшов висновку про достатність і допустимість наявних доказів ще до прийняття остаточного рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції не дослухався до аргументів сторони захисту про неможливість в інший спосіб довести обґрунтованість своєї версії, з огляду на те, що під час досудового розслідування засуджений був фактично позбавлений можливості реалізувати свої права як підозрюваного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений під час досудового розслідування - з 23 серпня 2016 року по 28 вересня 2017 року перебував у статусі свідка. 28 вересня 2017 року о 09:30 йому було повідомлено про підозру та з 09:40 до 10:00 год було допитано в якості підозрюваного.

Того ж дня о 10:40 год слідчий здійснив засудженому відкриття матеріалів кримінального провадження та склав обвинувальний акт.

Реалізувати своє право на повноцінний ефективний захист та зібрання відповідних доказів засуджений під  час досудового  розслідування був не в змозі.

Суд апеляційної інстанції не зважив на викладене та не забезпечив особі можливості обстояти свою захисну позицію під час апеляційного провадження.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно засудженого постановлена з порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а тому підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд повинен врахувати викладене, перевірити належним чином усі доводи, наведені в апеляційній скарзі, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Висновок: Верховний Суд зробив висновок, що нетривалий проміжок часу впродовж 01 години 10 хвилин, який минув від повідомлення особі про підозру до відкриття матеріалів кримінального провадження свідчить про те, що реалізувати своє право на повноцінний ефективний захист та зібрання відповідних доказів засуджений під  час досудового  розслідування був не в змозі, суди цього під час розгляду кримінального провадження не усунули, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Комментариев еще нет.

Оставить комментарий